Історія та розвиток антинаркотичного законодавства в Україні

Наркотичні засоби було виявлено ще за давніх часів, коли під час збирання дослідним шляхом отримувалися всебічні знання про рослинність населеної місцевості й можливості її якнайширшого застосування. Деякі рослини використовували не тільки як їжу, чи сировину для виготовлення напоїв, але й у процесі здійснення ритуалів.

У багатьох давньоіндійських творах, починаючи з "Атхарваведи", згадується "бханга" - коноплі й одержуваний з них збудливий напій* Те ж слово в сучасних індійських мовах - "бханг" або "банг" - означає сильнодіючий наркотик, що домішується до збудливого зілля чи вдихується при палінні.

Про ці властивості конопель уже було відомо скіфам, стародавнім племенам, які жили в Північному Причорномор'ї в VII столітті до н.е.

Давньогрецький історик Геродот, який зробив перший систематичний опис життя й побуту скіфів, зберіг цікаві відомості про те, як вони використовували коноплі б культових обрядах. Скіфи "ставлять три жердини, нахилені одна до одної, натягають на них вовняні повсті, і як можна щільніше стягують їх між собою, потім кидають розпечені камені в судину, що стоїть між цими жердинами й повстями. У їх землі ростуть коноплі - рослина дуже схожа на льон, але набагато товща й вища за нього; вона там росте в дикому стані й висівається. Скіфи беруть насіння конопель, підлазять під повсті й там кидають насіння на розпечені камені: від цього насіння піднімається такий дим і пара, що ніяка еллінська парова лазня не перевершить цієї. Скіфи насолоджуються нею й голосно виють...". Геродот тлумачив цей скіфський звичай як особливий ритуал очищення після похорону.

До нас дійшли численні свідчення про правові норми, які регулювали діяльність, пов'язану з наркотичними засобами.

Наприклад, у Законах Ману (2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.) міститься суворе розпорядження про дотримання правил станового споживання соми (наркотик галюциногенної дії): "У кого є трирічний запас продовольства, достатній для утримання челяді, чи навіть більше того, той гідний пити сому".

Під час розвитку цивілізації цілі народи, уражені наркоманією, зникали з обличчя землі, а сама проблема наркоманії набувала все більш значних масштабів і ставала соціальним джерелом, що негативно впливало на стан здоров'я та добробуту людей.

Наркоманія й наркобізнес були чужими для українського народу, тому відсутність гостроти цієї проблеми протягом багатьох століть позначилася на національному законодавстві, яке до початку XX століття обмежувалося окремими нормами антинаркотичної спрямованості.

Багато років незамінність використання наркотичних засобів там, де це було необхідним (полегшення страждань, знеболювання), і, разом із тим, здатність негативно впливати на центральну нервову систему, викликати хворобливу пристрасть у випадку зловживання ними змушували суспільство з давніх часів обмежувати використання таких речовин, довіряючи їх тільки священнослужителям і лікарям. Протягом декількох століть такі заходи були фактором, що стримував масове зловживання наркотиками або перешкоджав йому.

Ситуація у сфері обігу наркотичних засобів різко змінилася в XIX ст. Цьому сприяла активна діяльність ост-індських компаній, що виникли на початку XVII століття і займалися культивуванням опійного маку, виробництвом з нього опію й торгівлею ним. Постачання до Європи опіуму англійською ост-індською компанією, яка стала монополістом у цій сфері, призвели до масового зловживання опіумом. Поширення споживання опіуму відбулося не тільки серед населення південноазіатських колоній Англії, Франції, США, але й у Росії та Україні, яка входила до її складу.

Поширенню зловживання наркотичними лікарськими препаратами сприяв розвиток органічної хімії, фармакології, технології виробництва з опійного маку й конопель. В обігу, крім опію, з'явилися нові наркотичні речовини такі, як морфін, кодеїн, героїн, а також кокаїн, який фармакологи одержали з листя кокаїнового куща. Необдумане, надмірне застосування з метою лікування зазначених медикаментів мало наслідком те, що наприкінці XIX століття в багатьох країнах, у тому числі й Росії, крім куріння опіуму, стало інтенсивно поширюватися зловживання морфіном, героїном і кокаїном. Цьому сприяла відсутність правових норм контролю за обігом наркотичних засобів, що призводило до виготовлення їх у необмеженій кількості й безперешкодного продажу й споживання. Масштаби зловживання лікарськими наркотичними засобами викликали стурбованість з боку громадськості багатьох країн, особливо серед лікарів, юристів і політиків. Поширення наркомани на початку XX ст. набуло характеру соціального лиха через погіршення генотипу людини й генофонду суспільства, а також зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів. Основним підсумком зусиль світового співтовариства щодо створення правових основ глобального контролю над наркоманами стало створення Міжнародної комісії з опіуму. 1909 року відбулася її нарада в м. Шанхаї, куди зтикалися представники 13 країн. Через три роки в Гаазі було укладено договір про контроль над наркотичними засобами - Міжнародна конвенція з опіуму 1912 року. Це був перший міжнародний антинаркотичний закон, який передбачав застосування з боку Сторін внутрішньодержавних заходів щодо скорочення й ліквідації виробництва й уживання курильного опію, а також заборону його експорту й імпорту. Водночас Гаазька конвенція стосовно морфіну, кодеїну, героїну й кокаїну лише вказала на необхідність їх використання в медичних та інших цілях (статті 9-13), наголосивши також на здійсненні контролю за виробництвом і торгівлею цими засобами.

Обстановка, що склалася в Російській імперії та в Україні, яка входила до її складу, у 1914 - 1925 роках, свідчила про поширення кокаїнізму. Воно було пов'язане з такими подіями, як закінчення Першої світової війни, здійснення Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року, перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917 року, розвал Російської імперії, Громадянська війна 1918 - 1922 років та інтервенція, Усе це супроводжувалося запеклими бойовими діями, наслідком яких була величезна кількість поранених та інвалідів. Тривале лікування важкопоранених з використанням знеболюючих ліків, які містять наркотичні засоби, часто ще в ході лікування викликало наркотичну залежність і бажання вживати наркотичні засоби без призначення лікаря після одужання й виписки зі шпиталю.

Економічний розлад, безробіття, голод, вимушена міграція великої кількості людей, що їх викликали зазначені події, стали основними соціальними чинниками поширення кокаїнізму.

Особливо стрімко зростало зловживання наркотичними засобами серед неповнолітніх правопорушників, які стали безпритульними. Громадянська війна й інтервенція з боку Антанти (військового союзу провідних капіталістичних держав: США, Англії, Франції та ін.) підірвали й без того послаблене Першою світовою війною народне господарство Росії, у результаті чого припинили роботу промислові підприємства, транспорт. Голод і хвороби уразили цілі регіони, величезна кількість дітей залишилася без батьків» вони ставали безпритульними, поповнюючи армію наркоманів.

Постачання на "чорний ринок великої кількості опію, морфію, кокаїну власниками фармацевтичних підприємств було однією з причин поширення наркотизму на території України. Ситуація, що виникла у сфері нелегального обігу наркотичних засобів, вимагала адекватних заходів з боку держави. Тому згідно з Декретом Ради Народних Комісарів (РНК) від 8 квітня 1918 р. "Про передачу запасів опію" сировина, що знаходилася в розпорядженні алкалоїдних заводів, а також опій, вилучений органами надзвичайної комісії, були передані до відання Наркомфіну, його Головному управлінню неокладних зборів.

Однак відсутність у зазначеному Декреті правової норми, котра б забороняла нелегальну торгівлю кокаїном, зловживання яким було особливо поширене, показало неефективність ужитих заходів. Цим скористалися наркоділки. Поширення кокаїнізму стало набувати загрозливого характеру. Тому Декрет Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК) від 20 червня 1919 р, "Про вилучення з загальної підсудності в місцевостях, оголошених на воєнному стані" надав органам Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК) і губернським НК право вживати рішучих заходів (аж до розстрілу) до осіб, винних у незаконній торгівлі кокаїном.

Не менш жорсткі заходи застосовувалися в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і в Україні. "Так, Декретом РНК України від 17 травня 1919 р. «Про націоналізацію аптечної справи» будь-яка торгівля медикаментами, у тому числі і наркотичними лікарськими препаратами, заборонялася. Винні у невиконанні цього Декрету притягалися до суду революційного трибуналу".

Тривале існування помилкового уявлення про те, що наркотизм - це доля південних регіонів, а для Росії та України він не становить великої суспільної небезпеки, сприяло тому, що медичні установи, а тим більше правоохоронні органи належним чином не орієнтувалися на виявлення осіб, що займаються немедичним уживанням наркотичних засобів. Насамперед це пояснюється неповнотою й відставанням нормативно-правової бази. Пізніше, коли явище набуло розвитку й загрозливого характеру, зазначені заходи стали надзвичайними. Замість попередження, тобто виявлення причин і умов та їх усунення, уряд змушений був вести боротьбу з наслідками. Реакція законодавця була уповільненою.

Відсутність комплексного підходу до контролю за наркотиками, ужиття півзаходів, характерних для радянського уряду, виявилися в тому, що, уживши рішучих заходів щодо боротьби з незаконною торгівлею наркотиками, якихось заходів для протидії нелегальному обігу наркотичних засобів, що виготовляються з різних сортів конопель, ужито не було.

Ні для кого не було таємницею, і уряд мав офіційну інформацію про те, що з конопель виготовляють не тільки волокно й конопляну олію, але й гашиш. Зловживання гашишем (анашою) набуло поширення не тільки в Середній Азії, але й у тих регіонах, де традиційно вирощувалися ці рослини. Проте у постанові РНК від 12 жовтня 1920 р, "Про заходи щодо збільшення посівів льону й конопель" не передбачалися заходи щодо недопущення культивування сільськогосподарськими кооперативами, колгоспами, радгоспами, селекційними станціями сортів конопель із підвищеним вмістом тетрагідроканабінолу, а також виготовлення з них марихуани й гашишу. Це призвело до того, що за вісім років проблема зловживання гашишем із проблеми середньоазіатських регіонів перетворилася на проблему Європейської частини Росії та України.

Адміністративне та кримінальне законодавство, що діяло в той час, не містило спеціальних норм, які б передбачали відповідальність за незаконні операції з наркотиками. Ці засоби фармакологія відносила до сильнодіючих засобів, тому в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів застосовувалася ст. 215 КК УРСР (прийнята в 1922 р.), що передбачала за незаконне виготовлення, зберігання, збут отруйних і сильнодіючих речовин покарання у вигляді штрафу (до 300 крб. золотом) або примусових робіт.

Відродження в роки непу підприємництва, зокрема й у с4)ері торгівлі медикаментами, дозволило деяким комерсантам завозити з Західної Європи різні лікувальні засоби, зокрема з наркотичною дією. Ці наркотичні засоби надходили на "чорний ринок". Наркоділки в пошуках прибутку організували будинки для вживання й збуту кокаїну, який на той час був особливо популярний серед осіб з антигромадською поведінкою, що призводило до збільшення хворих на наркоманію та зростання злочинності на ґрунті зловживання наркотичними засобами.

Тому підприємницька діяльність у сфері торгівлі наркотичними лікарськими препаратами вимагала негайного законодавчого врегулювання, бо вплинути на ситуацію застосуванням лише от. 215 КК УРСР було неможливо.

Важливим кроком у боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів стало прийняття 26 листопада 1924 року Радою Народних Комісарів СРСР Декрету "Про заходи щодо регулювання торгівлі наркотичними засобами".

Відповідно до вимог цього Декрету наркотичні засоби могли зберігатися тільки в установах Народного Комісаріату Здоров'я та розподілятися місцевими органами з дотриманням суворого обліку й контролю. Зазначений законодавчий акт установив також правила ввезення через кордон кокаїну, його солей, опію та його похідних (героїну, кодеїну, морфіну), їх розподілу, а також торгівлі ними на внутрішньому ринку.

Згодом було видано постанову Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету і Ради Народних Комісарів СРСР від 22 грудня 1924 року про доповнення кримінальних кодексів союзних республік статтею 140-д". Частина 1 статті 140-д установлювала відповідальність за незаконне виготовлення й зберігання з метою збуту та збут кокаїну, опію, морфію, ефіру й інших одурманюючих речовин, І передбачала відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років з конфіскацією майна або без такої й заборони проживати в містах Москві, Ленінграді, у прикордонній зоні й портових містах, список яких установлювався за узгодженням із НКВС СРСР та Наркомюстом СРСР, на строк до трьох років.

Зазначені злочини, вчинені у вигляді промислу, а так само утримання домів для збуту та вживання одурманюючих речовин каралися позбавленням волі на строк не менше трьох років із суворою ізоляцією, конфіскацією всього майна, пораженням у правах і забороною проживати після відбуття покарання в прикордонній смузі й у названих вище містах на строк до трьох років.

У розглянутій статті законодавець уперше стосовно кокаїну, опію, морфію й інших наркотиків використовував новий термін "одурманюючі речовини, яким позначив групу речовин, що викликають наркоманію (замість "сильнодіючі речовини").

Прийняття вищеназваних законодавчих актів і практичне застосування передбачених ними заходів дозволило впорядкувати сферу обігу наркотичних лікарських засобів, притягати до відповідальності винних у здійсненні незаконних операцій з ними, що в цілому дозволило різко скоротити незаконний обіг наркотиків в УРСР.

Джерело – глава з монографії:

Бережной А.В., Бахтізін Г.В. Профілактичний облік осіб, які вживають наркотичні засоби або психотропні речовини без призначення лікаря: Практичний посібник / Відп. ред. каид, юрид. наук, доц. К.К. Афанасьєв; МВС України, Луган, акад. внутр, справ ім. 10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. -144 с.