Оптимізація міри покарання в санкціях ст. 199 КК України, як кримінально-правовий спосіб впливу на економічну злочинність

Власна грошова система та належний її захист є однією з умов існування будь-якої суверенної держави, фактором стабільності та розвитку її економіки. Посягання на основи функціонування такої системи завдають значної шкоди фінансовій безпеці держави в цілому, а насамперед, кредитно-фінансовій системі. В системі захисту цієї системи важливе значення має встановлення кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 199 КК України.

Оскільки основною формою кримінальної відповідальності є покарання, то особливо важливим є наукове обґрунтування оптимального варіанту міри покарання в санкціях ст. 199 КК України. Від цього в певній мірі залежить стан дотримання прав і свобод людини і громадянина, можливість досягнення мети покарання, ефективність справи протидії злочинності, діяльність органів кримінальної юстиції тощо.

Проблеми кримінальної відповідальності за незаконні діяння з підробленими грошима та цінними паперами досліджують такі науковці, як П.П. Андрушко, О.М. Ватутін, Б.В. Волженкін, С.О. Бесчасний, Б.С. Болотский, О.О. Дудоров, В.В. Загайнов, І.Е. Максимова, С.І. Марко, Н.В. Образцова, О.В. Пєтрянін, В.О. Сергєєв та інші. Однак питання визначення оптимальної міри покарання за злочин, передбачений ст. 199 КК України досліджено в недостатній мірі.

Тому, метою цієї статті є визначення оптимальної міри покарання в санкціях ст. 199 КК України, як кримінально-правовий спосіб впливу на економічну злочинність.

Необхідно зазначити, що на даний час в санкціях ст. 199 КК України існують певні вади. Це стосується, перш за все, міри покарання, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 199 КК України. Названа санкція за виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту, а також збут підробленої національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб чи у великому розмірі передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Не заперечуючи відповідності позбавлення волі ступеню тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 199 КК України, вважаємо, що встановлення лише цього виду покарання не завжди є адекватним вчиненому злочину, більш того, не завжди здатне досягти мети покарання, що закріплена в ч. 2 ст. 50 КК України.

Визначаючи саме таку міру покарання за злочин, передбачений ч.2 ст.199 КК України (позбавлення волі від п’яти до десяти років), законодавець відніс його до тяжкого злочину (відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років). Одразу звертає увагу непослідовність у визначенні міри покарання, передбаченої за вчинення злочинів, склади яких закріплені в ст. 199 КК України (ч. 1 – позбавлення волі від трьох до семи років; ч. 2 – позбавлення волі від п’яти до десяти років; ч. 3 – позбавлення волі від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна), не зовсім логічна побудова санкцій цієї статті. Також постає питання можливості призначення за вчинення цього злочину додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Розглянемо можливість встановлення за злочин, передбачений ч. 2 ст. 199 КК України, покарання у виді конфіскації майна. В ч. 2 ст. 59 КК України вказано, що цей вид покарання встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Не викликає заперечень те що злочин, передбачений ч.1 ст.149 КК України можна вважати тяжким. Щодо встановлення корисливого мотиву злочину, то в доктрині кримінального права України є сталим положення, що суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 199 (в тому числі і ч. 2 ст. 199) КК України характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Незрозумілим є положення санкції ч. 3 ст.199 КК України, якою закріплено можливість суду призначати покарання у виді конфіскації майна, бо ті кваліфікуючи ознаки, які відрізняють ч. 3 від ч. 3 ст. 199 КК України ніяким чином не стосуються суб’єктивної сторони злочину, а тим більш – корисливого мотиву (дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 199 КК України, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі).

Тому, вважаємо, що існують усі необхідні умови для визнання на законодавчому рівні можливості призначення за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст.199 КК України, додаткового покарання у виді конфіскації майна. Ч. 2 ст. 59 КК України закріплено положення, що конфіскація майна може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України, а у санкції ч. 2 ст.199 КК України спеціально не передбачена можливість призначення конфіскації майна.

Виходячи з всього викладеного вище пропонуємо санкцію ч. 2 ст.199 КК України викласти у наступній редакції: «караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої».

Подальшими напрямами наукових пошуків у досліджуваній сфері вважаємо розроблення правил побудови санкцій статей (санкцій частин статей) розділу VII Особливої частини КК України, алгоритмізацію визначення міри покарання, як складову частину теорії реалізації покарання тощо.

Автор - Є.С. Назимко